Вернадський Володимир Іванович

Дата народження: 12 березня 1863 року
Дата смерті: 16 січня 1945 року
Знак зодіаку: Риби
Місце народження: місто Санкт-Петербург

Володимир Вернадський народився в сім’ї професора політичної економії Івана Васильовича Вернадського.

Рід Вернадських походить від литовського шляхтича Верни, що бився на боці Богдана Хмельницького у визвольній війні 1648–1654 років, а його нащадки потім осіли у Києві. Матір майбутнього науковця, Ганна Петрівна Константинович, була з роду українських шляхтичів. Так сталося, що вона доводилася кузиною першій дружині Івана Васильовича, Марії Миколаївні, яка померла у віці 28 років від туберкульозу.

Перші п’ять років життя Володимира Вернадського пройшли в Санкт-Петербурзі, де в Олександрівському ліцеї викладав політичну економію його батько. Іван Васильович Вернадський був прихильником капіталізму і критикував кріпацтво, а коли отримав як придане першої дружини маєток з кріпаками, то одразу звільнив їх.

Батько майбутнього академіка любив грати в шахи і очолював Петербурзький шаховий клуб. Він був знайомий з багатьма великими українцями того часу: Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Михайлом Максимовичем, Миколою Костомаровим та іншими — про яких пізніше із хвилюванням розпитував Володимир.

У 1868 році, коли Володимиру Вернадському було 5 років, родина переїздить до Харкова через проблеми зі здоров’ям Івана Васильовича. Світогляд Володимира Вернадського значною мірою формувався під впливом батька, а також зведеного брата Миколи — сина Івана Васильовича від першого шлюбу, талановитого художника і поета. Натхнений його прикладом, майбутній видатний науковець у 13-тирічному віці починає вести щоденник, який дає нам безцінну інформацію про цю видатну людину.

Пізніше його сім’я повертається до Санкт-Петербурга, де Володимир Вернадський закінчує гімназію і вступає на природознавче відділення фізико-математичного факультету.

Під впливом видатного вченого В. В. Докучаєва Володимир Іванович займається мінералогією і кристалографією. Крім своєї спеціальності, майбутній видатний вчений цікавиться ґрунтами, фізичною географією, природними водами, біологією, історією розвитку наукової думки, філософією, історією і літературою. Як всесторонньо обдарована людина, він вивчив усі мови слов’янської групи, а також англійську, німецьку, французьку та кілька інших, що дуже допомагало йому під час численних наукових відряджень до Європи.

Близькими друзями Володимира Вернадського на все життя стали члени науково-літературного товариства брати Ольденбурги, І. Гревс, Д. Шаховський, Н. Ушинський, О. Краснов… Об’єднані міркуваннями про сенс і цілі життя, ці молоді люди заснували «Приютинське братство» як своєрідний клуб інтелектуалів. Так, до створеної ними групи з вивчення народної літератури в 1886 році увійшла Наталія Єгорівна Старицька, яка пізніше стала дружиною Володимира Івановича Вернадського.

Віддані одне одному, вони прожили разом 56 років і виховали двох дітей: Георгія і Ніну. Тисячі їхніх листів свідчать про те, що і з роками подружжя Вернадських зберегло свої почуття, а їхня сім’я була заснована на повному взаєморозумінні.

У 1885 році, закінчивши університет, Володимир Вернадський залишається працювати в ньому хранителем мінералогічного кабінету, де веде активну науково-дослідницьку роботу в галузі мінералогії, кристалографії та в суміжних науках. В 1891 році він стає приват-доцентом цього університету, а ще через 6 років захищає докторську дисертацію і стає у віці 35 років професором мінералогії і кристалографії.

У 1911 році на 25-річчя наукової, викладацької діяльності та сімейного життя Володимир Іванович Вернадський переїжджає до Санкт-Петербурга. Його син на той час уже готується стати професором історії, а сам академік завідував мінералогічним відділенням Геологічного музею.

У квітні 1918 року приходить до влади гетьман Скоропадський, проголошується Українська держава. Вернадського запрошують до Києва. Тут він очолив Комісію з організації Академії наук і Української національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої школи. З Москви до Києва переїжджає понад 20 відомих вчених.

13 вересня 1918 року на засіданні комісії за доповіддю Вернадського було ухвалено заснувати щорічні асигнування на наукові роботи, експедиції та ін. Комісія подбала про Ботанічний сад Києва, про створення Геодезичного інституту, розробила Статут академії. У жовтні Вернадського обирають першим президентом УАН. З приходом більшовиків становище УАН погіршилося. Вернадський захворів на висипний тиф і всю зиму 1919–1920 року лікувався.

Подальший життєвий шлях Вернадського складається так: 1920 рік — обирається ректором Таврійського університету, 1921 — повернення в Петроград, призначений директором Радієвого інституту, 1922–1926 — відрядження до Франції на запрошення Сорбонни для читання лекцій з геохімії. З поверненням у Ленінград видає монографії «Біосфера», «Нариси з геохімії», організовує відділ живої речовини в АН СРСР, організовує Комісію з вивчення важкої води і головує в ній. У 1935 р. переїжджає в Москву, бере участь в організації ряду наукових комісій, працює над проблемою «життя в космосі». У роки війни був евакуйований у Борове Кокчетавської області. У 1944 р. видав останню працю «Декілька слів про ноосферу».

Ім’я вченого присвоєно багатьом академічним інститутам, бібліотекам, кораблям тощо. Зокрема Національній бібліотеці України. На пошану вченого названо два мінерали «вернадит» і «вернадскит». Академія наук СРСР у 1945 році установила грошову премію та золоту медаль імені В. І. Вернадського. Починаючи з 1973 року НАН України встановлена також премія імені В. І. Вернадського а з 2003 р. — Золота медаль імені В. І. Вернадського Національної академії наук України.