Пулюй Іван Павлович

Дата народження: 2 лютого 1845 року
Дата смерті: 31 січня 1918 року
Знак зодіаку: Водолій

Народився в глибоко релігійній греко-католицькій родині.

1865 — закінчив Тернопільську гімназію і вступив на теологічний факультет Віденського університету, який закінчив з відзнакою.

Пізніше вступив на фізико-математичне відділення філософського факультету того ж університету, де навчався до 1872 року.

Був доцентом Віденського університету.

1874–1875 — викладав фізику у Військово-морській академії в Фіуме (нині Рієка, Хорватія).

1875 — як стипендіат австрійського Міністерства освіти підвищував свої професійні знання під керівництвом професора Августа Кундта в Стразбурзькому університеті.

1876 — захистив докторську дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури», у якій опублікував результати досліджень температурної залежності в’язкості газів за що здобув ступінь доктора натурфілософії Страсбурзького університету.

1884 — Міністерство освіти Австро-Угорської імперії запропонувало Івану Пулюю як професору експериментальної і технічної фізики очолити кафедру фізики Німецької вищої технічної школи в Празі (нині Чеський технічний університет), яку він 1903 року перетворив на першу в Європі кафедру фізики та електротехніки.

З 1888–1889 був ректором цієї школи, а створену ним кафедру очолював протягом 32 років.

Був державним радником з електротехніки Чехії і Моравії.

1916 — йому запропонували посаду міністра освіти Австрії, від якої він відмовився за станом здоров’я.

Похований у Празі.

Явищами, що породжуються електричним струмом в вакуумі, Іван Пулюй зацікавився ще у Страсбурзькому університеті. Освоївши ремесло склодува, він видував скляні трубки як для своїх дослідів, так і для потреб колег-фізиків.

Іван Пулюй та Нікола Тесла, провівши цілий ряд досліджень з газорозрядними трубками, на думку багатьох істориків науки і вчених-фізиків виявилися найближче до розгадки природи випромінювання, що породжується катодними променями. Повернувшись із Страсбурга до Відня, Іван Пулюй продовжив займатися вивченням явищ у трубках.

У 1880–1882 роках він докладно описав видимі катодні промені. А в 1881 році сконструйована ним трубка, що випромінює Х-промені — прообраз сучасних рентгенівських апаратів, була визнана гідною Срібної медалі на Міжнародній електротехнічній виставці в Парижі.

У всьому світі вона стала відома як «лампа Пулюя» і навіть протягом деякого часу випускалася серійно. Сконструйована за 14 років до відкриття В. К. Рентгена, вона генерувала промені, названі згодом за пропозицією анатома Коллікера рентгенівськими.

За допомогою цього пристрою І. П. Пулюй вперше у світовій практиці зробив знімок зламаної руки 13-річного хлопчика, знімок руки своєї дочки зі шпилькою, що лежить під нею, а також знімок скелета мертвонародженої дитини.

Серія рентгенограм органів людини, виконана Пулюєм, була настільки чіткою, що дозволила виявити патологічні зміни в тілах пацієнтів. Однак відсутність належним чином обладнаної лабораторії і матеріальні труднощі сильно гальмували дослідження вченого.

Іван Пулюй автор близько 50 наукових праць українською, німецькою, англійською мовами, насамперед із проблем катодного випромінювання та катодних Х-променів, які відкрив за 3 роки до Рентгена. 1892 року опублікував схему-опис трубки, що випромінює Х-промені. Першим у світі зробив «рентгенівський» знімок скелета.