Биков Леонід Федорович

Дата народження: 12 грудня 1928 року
Дата смерті: 11 квітня 1979 року
Знак зодіаку: Стрілець

У 1929 році батьки Леоніда переїхали до Краматорська, де Биков закінчив середню школу № 6, там таки вперше вийшов на сцену місцевого БК імені Леніна.

Під час Другої світової війни Леонід разом з сім'єю пробував в евакуації в Барнаулі. Змалку він мріяв про авіацію і двічі вступав до льотних училищ. Перший раз — в Ойрот-Турі (в 1943 році), куди в 1942 році евакуйовано 2-у Ленінградську школу військових льотчиків, але туди його не взяли через маленький зріст і приписаний собі вік. Другий раз — у Ленінграді (в 1945 році), в 2-у спецшколу для льотчиків, яку трохи пізніше розформовано з огляду на закінчення війни.

У театральний інститут у Києві його не прийнято, але Биков вступив і закінчив акторський факультет Харківського театрального інституту (1951).

У 1951–1960 — актор Харківського державного академічного театру ім. Т. Шевченка. У театрі починається його акторська кар'єра, Биков грає в комедії «Вулиця трьох солов'їв, 17» стилягу — радянського модника. У 1960-1968 — актор і режисер кіностудії «Ленфільм», з 1969 — актор і режисер кіностудії імені Довженка. Автор сценарію сатиричного кіножурналу «Ґніт».

У кіно свою першу роль він зіграв у 1952 році в фільмі «Доля Марини». Наступну роль він отримав у фільмі «Приборкувачка тигрів», де він зіграв Петю Мокіна. У 1955 році — головна роль у фільмі «Максим Перепелиця».

У числі найліпших ролей Леоніда Бикова в кіно можна назвати Богатирьова («Дорога моя людина», 1958), Акішина («Добровольці», 1958), Альошки («Альошкова любов», 1960), Гаркуші («На семи вітрах», 1962).

В кінці 60-х років разом з Євгеном Онопрієнком і Олександром Сацьким створено сценарій фільму про льотчиків, який довго не пропускала цензура, через його «негероїчність». Після довгого очікування в 1972 році, Биков почав знімати «В бій ідуть лише „старі“». У цій картині Леонід Биков зіграв головну роль, прототипом якої став його друг льотчик Тихон Верхомій, з яким вони дружили ще до війни.

У 1977 році знято ще один фільм — «Ати-бати, йшли солдати». У 1978 році початок зйомок фантастичного сатиричного фільму «Прибулець» за повістю Євгена Шатька «Прибулець-73», в якості автора сценарію, режисера та виконавця головної ролі інопланетянина Глоуза. До 1979 року вже відзнято дві частини фільму на відеоплівку, представлено суду критиків. Картину чекав успіх, але доля зруйнувала плани. За однією з версій, під час зйомок картини, Леонід пише дивний лист-заповіт на ім'я своїх друзів Миколи Мащенка та Івана Миколайчука, наче передчуваючи швидку трагедію. За іншою, заповіт написано за три роки до смерті, після перенесеного ним інфаркту. Лист, за спогадами його дочки Мар'яни, написано на невеличкому аркушику в стилі батька, з назвою «А якщо це кінець…».

Леонід Биков трагічно загинув у автомобільній катастрофі на трасі «Мінськ-Київ» 11 квітня 1979 року. Биков повертався на своїй машині з дачі під Києвом. Попереду нього рухався трактор МТЗ-50 з культиватором, і Биков вирішив його об'їхати. Однак, як тільки він став здійснювати обгін, йому назустріч вискочила вантажівка ГАЗ-53. Биков почав гальмувати, однак уникнути зіткнення не вдалося. Вантажівка протягла «Волгу» Бикова 18 метрів… На момент смерті Бикову було всього 50 років. Похований Леонід Федорович Биков на Байковому кладовищі в Києві.