Богомолець Олександр Олександрович

Дата народження: 24 травня 1881 року
Дата смерті: 19 липня 1946 року
Знак зодіаку: Близнята
Місце народження: Лук’янівська в’язниця міста Києва

Народився у в’язниці, де перебувала його мати Софія Миколаївна Богомолець, засуджена на 10 років каторжних робіт у справі Південноросійського робітничого союзу. Батько — О. М. Богомолець, земський лікар, також брав участь у революційному русі.

1900 — закінчив із золотою медаллю 1-у Київську гімназію і поступив на юридичний факультет Університету Святого Володимира у Києві, але того ж року перевівся на медичний факультет.

За станом здоров’я в січні 1901 року переїхав до Одеси, де продовжив навчання на медичному факультеті Новоросійського університету. Під час навчання на 2-му курсі університету опублікував першу наукову роботу «До питання про будову і мікрофізіологію бруннерових залоз» (1902)

Під час навчання, а також після закінчення університету (1906) працював при кафедрі загальної патології під керівництвом передових вчених того часу В. В. Підвисоцького, Л. О. Тарасевича, М. Г. Ушинського і В. В. Вороніна.

1909 — під керівництвом професора В. В. Вороніна захистив в Імператорській військово-медичній академії (Петербург) докторську дисертацію «До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз у здоровому і хворому організмі». Одним з опонентів при захисті був відомий російський фізіолог академік І. П. Павлов, що дав високу оцінку роботі молодого ученого.

1911 — відбув однорічне відрядження за кордон для підготовки до професорського звання, під час якого працював у найкращих клініках і університетах Франції та Німеччини. Після повернення (того ж року) призначений екстраординарним професором кафедри загальної патології і бактеріології медичного факультету Саратовського університету.

Після Жовтневого перевороту був старшим епідеміологом Саратовського губернського відділу охорони здоров’я, членом комісії з боротьби з висипним тифом та науковим консультантом санітарного відділу Південно-Східного фронту Червоної Армії.

1923 — організував у Саратові першу в СРСР протималярійну лабораторію.

1925 — переїхав до Москви, де керував кафедрою патологічної фізіології 2-го Московського університету і брав активну участь в організації Інституту вищої нервової діяльності Комуністичної академії, Медико-біологічного інституту та Інституту переливання крові.

У цей період написав праці «Вступ до вчення про конституції та діатези» (два видання, 1928), «Криза ендокринології» (1927), «Загадка смерті» (1927), «Про вегетативні центри обміну» (1928), «Набряк. Нарис патогенезу» (1928), «Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу» (1929), значно переробив і розширив підручник «Патологічна фізіологія» (3-є видання, 1929).

1928–1931 — був директором Інституту гематології і переливання крові АН СРСР.

Переїхавши 1930 з групою учнів до Києва, створив Інститут експериментальної біології та патології Наркомату охорони здоров’я УСРР і Інститут клінічної фізіології УАН. Під будівництво останнього О. Богомольцю виділили 2,661 га землі в центрі Києва. Після смерті вченого обидва інститути були об’єднані в Інститут фізіології АН УРСР (1953).

У Києві найяскравіше виявився талант Богомольця як організатора науки, багатогранність його наукових інтересів, здатність згуртовувати видатних вчених і готувати молоді наукові кадри, уміння поєднувати наукову працю з державною і громадською діяльністю. О. Богомолець перетворив Київ на один із найпрестижніших наукових центрів СРСР.

Під керівництвом Богомольця була проведена спланована проводом КП(б)У реорганізація чинної на той час структури Академії наук — створення системи інститутів замість кафедр, комісій і кабінетів.

З групою учнів написав багатотомну працю «Основи патологічної фізіології», за яку було присуджено Сталінську премію (1941).

Був засновником «Фізіологічного журналу» АН УРСР, організатором щорічних широких наукових конференцій, присвячених найактуальнішим проблемам медицини, редактором багатьох наукових збірників.

1941 — разом з Академією наук УРСР був евакуйований до Уфи. Провів масову реорганізацію української науки для потреб воєнного часу. Разом з академіком М. Н. Бурденком створював Академію медичних наук СРСР.

Навесні 1944 повернувся до Києва, де очолив роботи з відтворенню Академії наук УРСР.

Помер від туберкульозу, на який хворів ще в юності. Похований у парку на території колишнього Інституту клінічної фізіології (нині — Інститут фізіології НАН України ім. О. Богомольця) в Києві.

Праці Богомольця сприяли розвиткові майже всіх галузей патологічної фізіології. Вони стосувалися питань ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету й алергії, раку, патології кровообігу (зокрема гіпертонії), патогенезу шоку, механізму дії переливання крові, старіння організму тощо.

Основною ідеєю багатьох праць Богомольця є висунуте ним положення про те, що виникнення, перебіг і кінець захворювання залежать не тільки від причини, яка викликала хворобу, а й від здатності організму до опору, тобто від його реактивності. Остання, на думку Богомольця, зумовлюється станом нервової системи і сполучної тканини.

Створив учення про фізіологічну систему сполучної тканини, до якої включав різноманітні сполучнотканинні клітини та міжклітинні утворення. Богомолець вважав, що така система виконує в організмі кілька функцій: захисну (фагоцитоз і утворення антитіл), пластичну (загоювання ран, виразок, зростання переломів кісток та ін.) і трофічну (участь в обміні речовин).

З метою підвищення функцій сполучної тканини при ряді захворювань, що перебігають зі зниженням цих функцій, запропонував спеціальну антиретокулярну цитоксичну сироватку (АЦС). Цю сироватку широко застосовували в СРСР (зокрема, під час Другої світової війни) та інших країнах.

Велике значення мають праці Богомольця, присвячені переливанню крові. В них доведено, що переливати кров доцільно не лише за її нестачі, а й з метою підвищення реактивності організму.

В останні роки життя багато уваги приділяв питанням старіння організму. Як і Ілля Мечников, вважав, що людина за своєю природою може жити 125–150 років. Старіння, що наступає у 60–70 років, — передчасне і зумовлене несприятливими умовами життя та захворюваннями.

Першим із радянських вчених почав перебудову патологічної фізіології на основах діалектичного матеріалізму.

1953 — Академія наук УРСР заснувала Премію імені О. О. Богомольця, яку вручає Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України за видатні досягнення в галузі технічної фізіології та патофізіології.