Андрей Шептицький (Роман Марія Олександр Шептицький)

Дата народження: 29 липня 1865 року
Дата смерті: 1 листопада 1944 року
Знак зодіаку: Лев
Місце народження: село Прилбичі (тепер Яворівського району Львівської області)

Майбутній Галицький Митрополит походив зі стародавнього русинського (українського) роду графів, який у XIX столітті зазнав полонізації, а члени родини стали франкомовними римо-католиками. Шляхетний рід отримав прізвище «Шептицький» від родового маєтку села Шептиці (Шептич). При хрищенні отримав імена Роман, Олександр, Марія. Його тато — граф Іван Шептицький, мати — графиня Софія Фредро.

Подружжя Шептицьких мало семеро синів, три з яких померли у молодому віці.

Про ранні роки життя Митрополита відомо з книги-спогадів його матері Софії Шептицької. Зокрема вона зазначає, що в дитинстві Роман вирізнявся сумирною вдачею, любов’ю до молитви, до якої вмів пробудити любов серед оточення.

Софія Шептицька зазначає, що близько 8 років Роман принципово відмовився від брехні, зробивши це, на її погляд, цілком свідомо, а не інстинктивно. До того ж він на той час, за словами матері, добре відчув, що таке страждання та жертва любові для ближнього.

Першу освіту Роман здобув удома. Восени 1879 разом зі своїми двома братами Юрієм та Олександром розпочав навчання в гімназії Св. Анни у місті Краків (Польща). Невдовзі тут помирає його брат Юрій. Роман та уся сім’я Шептицьких глибоко переживають цю втрату. 1 жовтня 1883 розпочав військову службу у Кракові. 8 січня 1884 його приводять із казарми додому та діагностують скарлатину, яка супроводжується зараженням крові й гострим запаленням суглобів. У часі хвороби був близький смерті. Наприкінці лютого одужує, однак лікарі наполягають на звільненні його з військової служби. Врешті батькові вдається звільнити Романа з війська й у травні родина повертається з Кракова до Прилбич.

Восени 1884 Роман і Олександр разом поїхали до Німеччини, у Вроцлав, на правничі студії в університеті. У 1886 вперше відвідав Рим. Влітку 1887 завершив університетські студії. 11 серпня цього ж року на пропозицію батька вирушає до Хирова в колегію єзуїтів. Через тиждень прибуває в Добромильський монастир, щоб ознайомитись з життям отців василіян. У жовтні 1887 батько відправляє Романа у подорож до Росії, під час якої познайомився з філософом Володимиром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем. Упродовж цієї подорожі відвідав Поділля, Київ, Москву.

8 лютого 1888 у Римі взяв участь у загальній аудієнції у папи Лева ХІІІ.

29 червня 1888 граф Іван та графиня Софія супроводять свого сина до Добромильського монастиря отців Василіян. 13 вересня 1888 Роман склав перші чернечі обіти і прийняв ім’я Андрей. З жовтня 1888 по червень 1891 брат Андрей, проживаючи у Краківській Єзуїтській обителі на площі св. Варвари, відвідує університетські курси з богослов’я та філософії.

З 3 серпня по 4 жовтня 1891 важко занедужав на тиф, через що батьки були змушені забрати сина до Прилбич та викликати лікарів з Кракова та Львова. За порадою лікарів 17 жовтня 1891 вирушає на реабілітаційний курорт у Закопане. Лише 17 травня 1892 брат Андрей повертається у Добромильський монастир.

Упродовж 1892–1894 Андрей Шептицький завершує богословські студії у Кракові, які були перервані його важкою недугою. У той же період (1892–1896) отець Андрей виконує служіння магістра новиків у Добромильському монастирі. 20 липня 1896 його призначають ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові. 19 травня 1897 разом з отцем Платонідом Філясом починає видавати часопис «Місіонар» — місячник-бюлетень «Апостольства молитви». У 1898–1899 викладає богослов’я у Кристинопольському монастирі.

2 лютого 1899 імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станіславівського єпископа. 17 вересня 1899 відбулась єпископська хіротонія, а 20 вересня 1899 — інтронізація на Станіславівську катедру.

Як митрополит двічі відвідав Росію (1907, 1912) та Білорусь. Сприяв розбудові Російської греко-католицької церкви. Створив апостольський вікаріат для вірних греко-католицької церкви у Боснії, а в 1908 направив туди для місійної діяльності ченців-студитів. У 1907 Шептицький добився призначення єпископа для США, а в 1912 — для українських поселенців у Канаді (Вінніпезька митрополія УГКЦ). У 1910 брав участь у євхаристійному конгресі у Монреалі. Шептицький був ініціатором Велеградських з’їздів (1907–1927), у Бельгії створив східну гілку ордену бенедиктинців.

У 1901 заснував монастир Студійського правила, у 1913 запросив до Галичини чин Редемптористів, які прийняли східний обряд і створили свою гілку.

У міжвоєнний період Митрополит Андрей продовжував роботу з розбудови УГКЦ. За ініціативою Шептицького було засновано Львівську греко-католицьку академію (1928), Богословське наукове товариство (1929), Український католицький інститут церковного з’єднання ім. Митрополита Рутського (1939).

Під час Другої світової війни Шептицький ставив питання про об’єднання всіх християн України навколо Київського Патріархату у єдності з Римським престолом, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів церкви та української інтелігенції.

Однією з мало згадуваних соціальних акцій митрополита було те, що він добився в австрійського уряду допомоги для вдів священиків.

Під час Другої світової війни православні священики і миряни Кам’янця зверталися до митрополита Шептицького по допомогу — фінансову і суто церковну: книги, ризи, літургійне начиння тощо, — посилаючись на те, що він же є єпископом їхнього міста, — і митрополит у допомозі не відмовив.

Митрополит підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар».

Засновує Український Національний Музей, купує в 1905 для нього приміщення за 34 000 доларів (з допомогою євреїв, бо поляк-власник не бажав продавати будинок українцям). Завдяки піклуванню Шептицького у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису.

Церковні, гуманітарні фундації: найперша — Єпархіальна бібліотека в Станиславові (передав 4 000 книг із особистої бібліотеки), Академічний Дім, Народна лічниця (яку згодом (1930–1938) перетворили на сучасний шпиталь), гімназії; клопотанням до чеського уряду врятував українську господарську академію в Подєбрадах. Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910).

На кошти митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа Олекси Новаківського, а також майстерня Модеста Сосенка та Осипа Куриласа. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у кращих навчальних закладах Європи.

Ним заснована Львівська Богословська Академія (в 1928 р. єдиний український вищий навчальний заклад за Польщі), на сиротинці передав разом 1 млн. доларів, посилав подарунки на Песах єврейським убогим дітям.

27 вересня 1939 в Прилбичах брата А. Шептицького, Лева, з дружиною, всіма членами сім’ї й челяддю (разом 13 осіб), розстріляли працівники НКВД. Над родовою усипальницею Шептицьких скоєно наругу, сімейний маєток Шептицьких було пограбовано, знищені цінні стародавні документи. Безперечно, Шептицький не втрачав жодної можливості опікуватися ввіреною йому паствою.

30 серпня 1941 року у Львові проголосив про поновлення своєї діяльності Український Червоний Хрест (УЧХ), організований під протекторатом митрополита Андрея Шептицького.

За згодою Шептицького значна кількість євреїв переховувалась у греко-католицьких монастирях і навіть у митрополичій резиденції. Наказав сховати понад 300 єврейських дітей та цінні єврейські документи. У рятуванні євреїв йому допомагали, серед інших, сестра Йосифа Вітер (1946 її ув’язнено комуністичним режимом загалом на 30 років) і рідний брат Климент. Варто зауважити, що Митрополит приховував цю свою порятункову акцію від більшої частини духовенства — і тому, що цього вимагали обставини, і через антисемітизм значної частини священиків. З неприхованою симпатією пише про шляхетну поведінку Андрея Шептицького під час війни рабин Давид Кагане у своєму «Щоденнику львівського гетто».

Передчуваючи, що радянська влада буде нищити Церкву, митрополит заповідав, щоб священики, ченці і черниці вчилися якогось ремесла.

Помер Владика 1 листопада 1944 року, близько 13 години, після ускладнення грипу, три дні перед тим переставши з будь-ким розмовляти. Похований у підземеллі собору святого Юра. Його похорон у зайнятому радянськими військами Львові перетворився на грандіозну маніфестацію.

29 липня 2011 року в селі Прилбичах за фінансової та організаційної підтримки народного депутата України Петра Писарчука було відкрито перший в Україні пам’ятник Блаженному Климентію та його братові Митрополиту Андрею Шептицькому.