Маріїнський палац

Прекрасне місце для спорудження Царського палацу всеросійської імператриці Єлизавети (1709–1761) підказала сама природа під час її перебування у Києві в 1744 році під час паломництва святими місцями.

Будівництво палацу за проектом Франческо Бартоломео Растреллі (1700–1771), російського архітектора італійського походження, почалося в 1748 році під керівництвом Івана Федоровича Мічуріна (1700–1763). І хоча офіційним роком закінчення будівництва вважається 1755, але повністю оздоблювальні роботи в палаці завершилися лише на початку 1760 року. Царственна замовниця палацу так і не встигла побувати у своїй новій київській резиденції.

Барельєфи головного фасаду

Першим справжнім господарем Маріїнського палацу став Петро Олександрович Румянцев-Задунайський (1725–1796), який був призначений у 1764 році всеросійською імператрицею Катериною II (1729–1796) генерал-губернатором Малоросії. Саме тоді палац вперше виступив в якості офіційної резиденції глави України для прийому глав іноземних держав, прийнявши російську імператрицю Катерину II в 1787 році.

Наприкінці XVIII-на початку IX ст. палац був використаний, як резиденція Київського генерал-губернатора, але пожежа 1819 року, що знищила дерев’яний другий поверх і внутрішнє оздоблення, перетворила палацовий комплекс в казарми.

З 1834 до кінця 1867 року Царський палац був орендований «Акціонерним товариством мінеральних вод». Центральну будівлю було переобладнано на зал з десятьма ваннами, наповненими цілющою лаврською водою, і кімнати для прийому вод, а флігеля — в кімнати для гостей.

Фасад Маріїнського палацу

Відродження Маріїнського палацу відбулося в 1868–1870 рр. завдяки відвідуванню Києва російським імператором Олександром II (1818–1881) та його дружиною Марією Олександрівною (1824–1880). До приїзду царської сім’ї в палаці за проектом Карла Яковича Маєвського (1824–1897) за участю інженера Аманда Єгоровича Струве (1835–1898) був заново відбудований, вже кам’яний, другий поверх палацу, прибудований балкон зі сходами в центральній частині, відновлені інтер’єри інших приміщень у класичному стилі бароко і ренесансу, після чого палац отримав нову назву Маріїнський на честь імператриці.

До революції 1917 року служив офіційною резиденцією царської родини в Києві і був обладнаний усіма доступними на той момент часу благами цивілізації (парове опалення, система вентиляції, водопостачання, електропостачання).

Після 1917 року в приміщеннях палацового комплексу розміщувався технікум, а пізніше — сільськогосподарський музей.

Перед початком Великої Вітчизняної війни (19 квітня 1941 року) в залах Царського палацу відкривається експозиція музею Тараса Шевченка.

Під час Другої світової війни (1939–1945) в центральну частину основної будівлі потрапила бомба, хоч і не розірвавшись, значно зруйнувала його ударною хвилею. Лише завдяки відновлювально-реставраційним роботам (1945–1949) групи архітекторів на чолі з Павлом Федоровичем Альошиним (1880–1961), комплекс дійшов до наших днів у чудовому стані.

Приурочена до 1500-річного ювілею повторна реставрація Царського палацу (1979–1982) у відповідності з кресленнями Растреллі була в спрямована на внутрішні інтер’єри і оздоблення.

Зараз Маріїнський палац використовується для офіційних прийомів у якості однієї з двох офіційних резиденцій Президента України в Києві.