Олександрівський костел

На початок ХХ ст., коли в Києві проживало близько 46 000 римо-католиків, назріла необхідність створення релігійного центру. У 1814 році римо-католицька громада Києва прийняла рішення спорудити власний костел. Гроші на будівництво збиралися з польської шляхти. Урочиста закладка собору, автором проекту якого став петербурзький архітектор Вісконті, відбулася в 1817 році. Будівництво було закінчено лише в 1842. Олександрівський костел був побудований у формах класицизму, популярного в той час. В плані будинок являє собою квадрат, який зверху увінчаний куполом і двома баштами. Головний вхід прикрашений портиком. Архітектурне оздоблення собору досить пишне. Основні реліквії Олександрівського костелу привезені з Італії — розп’яття та чудово виконана копія Мадонни Рафаеля.

За роки свого існування з Олександрівським костелом у Києві було пов’язано багато і трагічного, і смішного. Під час польського визвольного повстання, проти царського самодержавства, в костелі співали патріотичні пісні на підтримку співвітчизників. Після провалу повстання була закрита римо-католицька каплиця, яка діє при Київському університеті, а її орган став власністю костелу, який згодом був переданий Київському відділенню Російського музичного товариства.

Олександрівський костел відомий ще й тим, що в 1879 році тут був охрещений майбутній відомий художник Казимір Малевич.

В Олександрівському костелі не тільки проводилися релігійні обряди, а й проходили концерти духовної музики, меси. Духовенство костелу піклувалося про те, щоб парафіяни відчували себе комфортно не тільки всередині храму, а й за його межами. У 1888 році священнослужителі хотіли розширити площу перед Олександрівським костелом за рахунок сусідніх садиб, чому категорично заперечила Міська Дума. У 1895 році служителі храму запропонували знести високий паркан, що закриває мальовничий вид на Київ з боку Олександрівського костелу, і замінити паркан низькорослим чагарником. А дещо пізніше засудили дії міського уряду, яке заарештувало жебраків, які жебракували біля костелу. Про активні громадянські позиції свідчить і участь костелу в реконструкції сусідньої Трьохсвятительської вулиці, яка була розпочата в 1910 році.

У 1917 році всі католики Києва урочисто відзначили сторіччя Олександрівського собору, після чого він продовжував свою діяльність аж до 1937 року. В зв’язку з «польським питанням» було припинено існування католицької парафії. Внутрішній простір Олександрівського костелу був перепланований і в ньому знаходилися планетарій, філія історичної бібліотеки, Республіканський будинок наукового атеїзму та інші установи.

Лише в 1990 році будівлю Олександрівського костелу було знову передано католицькій громаді, після чого почалася його реконструкція, що повернула храму історичний вигляд. Реконструкція проводилася на пожертвування прихожан і завершилася вона в 1994 році. Храм був урочисто освячений і Олександрівський костел знову став діючим.

Крім церковної служби та обрядів в костелі виконувалися концерти духовної музики та меси. У 2001 році в Олександрівському костелі був встановлений невеликий німецький орган, який було передано йому громадою німецького міста Герцогенаурах. Також у 2001 році Олександрівський костел відвідав папа римський Іоан Павло II.

Нині Олександрівський костел не тільки найдавніший костел Києва, а й головний католицький храм міста.