Луцьке підземелля

Про Луцькі підземелля існує чимало легенд, за якими під будівлями наземного старого міста існує ще одне, підземне, зі своїми таємницями. Подейкують, що старий Луцьк підземними ходами був зв’язаний із Шепельським і Жидичинським городищами, Олицьким замком та іншими укріпленнями навколо нього. Науковці стверджують, що це лише легенди, які нічим не підтверджуються. Але, як відомо, у кожній легенді є зерно історичної правди.

Дійсно, у давні часи, а це переважно XV-початок XVII століття, коли місто досягло свого найбільшого розквіту, перш ніж спорудити чи то жилий будинок, чи церкву, чи, тим паче, монастир, зводили двоповерхові підвали. Навіщо? Для захисту. Адже то були далеко не спокійні часи: часті пожежі, набіги татар.

У 1616-му році був закладений наріжний камінь костелу. І сьогодні ще можна побачити сліди великого церковно-в’язничного комплексу, який був під ним і колегіумом єзуїтів. Цей комплекс складався з вітальні, підземного храму з місцем для вівтаря, були там три «кам’яні мішки» у яких єзуїти тримали своїх полонених. Цікаво, що вони розташовані біля криниці. Напевно, це були своєрідні моральні тортури. Адже ув’язненим, яких у такому мішку могло бути двоє, не давали пити. Проте вони мали змогу чути хлюпання води, яку діставали з криниці.

У Луцькому підземеллі також було поховання знаменитих людей того часу, які зараз повністю зруйновані: останки людей лежать звалищем, а домовини з червоної міді ще у 50-х роках були здані на металобрухт. Існує думка, що саме сюди були перенесені залишки біскупа Павла Волуцького, який освятив будівництво костелу. Ну, a історії про привидів луцьких підземель вам може розповісти багато хто з жителів міста.

З плином часу підвали Луцьких підземель під старим містом втратили своє первісне призначення схову для людей у разі небезпеки і перетворились переважно на складські приміщення. Не стали виключенням і підвали під костьолом. У 50-ті роки 20-го століття містторг використовував їх для зберігання овочів. У різні роки тут розміщувались міськпромкомбінат і торгівельна база. У 70-х роках приміщеннями костелу зацікавилися науковці. І уже у 1980-му році було відкрито обласний музей атеїзму. Не залишилася без уваги і підземна частина релігійної споруди.

Особливий інтерес до неї почали виявляти у середині 80-х. Велася мова про те, що приміщення потрібно привести в порядок і використовувати. Тут працювала пале-окомісія Товариства охорони пам’яток історії та культури. Було виготовлено план підвалів для того, щоб реконструювати їх і розмістити експозицію музею історії релігії. Але… лише окремі зали були захаращені різним мотлохом, який можна було легко винести. А у переважній більшості коридорів, кімнат за багато років утворилися земляні насипи мало не під стелю. І їх треба було розчистити.

Тут і з’явилася група людей з їх незамінним керівником, слюсарем-ремонтником ВАТ «Вол текс» Олегом Виноградовим, людиною, яка і зараз одержима ідеєю зберегти старе місто. У квітні 1987-го року вони створили клуб «Ентузіаст». Скільки тонн землі було вивезено — зараз, напевно, ніхто і не підрахує. Ентузіасти, а це були і пенсіонери, і школярі, проводили у підземеллях весь свій вільний час. Результат не забарився. За декілька років два яруси підвальних приміщень були майже повністю очищені. Сьогодні у Луцькі підземелля можна спуститися і, немовби за допомогою машини часу, здійснити подорож у середньовічне минуле Луцька. До речі, тут уже побували туристи з Канади, Австралії, Німеччини, Польщі.