Сьогодні 20 лютого 2018 року
Мій дім Україна
Інформаційний портал про суспільні та культурні події в Україні
 
Шевченко Тарас Григорович

Шевченко Тарас Григорович

Дата народження: 9 березня 1814 року
Дата смерті: 10 березня 1861 року
Знак зодіаку: Риби
Місце народження: село Моринці Звенигородського повіту на Київщині

Народився майбутній великий поет України в родині селян-кріпаків Григорія Івановича та Катерини Якимівні Шевченків. З цього села походила мати поета, кріпачка пана Енгельгардта. Сюди після одруження, за розпорядженням поміщика, переселилися вони з Кирилівки на короткий час. Під час цього переселення у них народився син Тарас.

У 1816 році родина Шевченків повертається до рідної Кирилівки. У цьому селі проминуло все дитинство нашого поета, з ним пов’язані всі перші його дитячі спогади і життєві враження.

До смерті матері (у 1823 р.), живучи під її опікою, хлопчик, здавалося, і горя не знав. Опісля ж, почалися ті життєві негаразди, які переслідували Тараса до самої могили. У овдовілого батька на руках лишається п’ятеро дітей, Микита, Катерина, Тарас, Ярина та Йосип, а згодом у їхню хату ввійшла мачуха зі своїми трьома малолітніми дітьми. З гірким болем згадуватиме пізніше поет цей період свого життя: злидні, сварки, несправедливість, знущання.

У 1825 році помирає батько. Після смерті батька малого Тараса віддали в школу до сільського дяка, де він вчився читати й писати, засвоїв часослов і Псалтир. Читав він дещо й крім Псалтиря. Згодом Шевченко згадував, як він школярем списував у бур’янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку «Три царіє со дари». Наука йому давалася легко, але відзначався він непосидючістю й норовливістю, за що часто бував битим.

Уже з дитячих років виявляється в ньому надзвичайна допитливість розуму, особлива вразливість натури. Наймилішим же заняттям для нього, що перетворювалося на справжнє свято, були оповіді про минуле. Він міг слухати їх годинами, живо уявляючи ті картини й події.

Шевченко Тарас Григорович

З 1828 року Тарас деякий час живе у хлипнівського маляра, той, запримітивши його меткість, залишає при собі у прислуги. Незабаром від’їхав на батьківщину сам поміщик і доля поета була вирішена: він був переведений до пана у кімнатні козачки.

У вільні хвилини хлопець копіює лубочні картини суздальської школи, що прикрашали панські покої.

З Вільна Енгельгардти поїхали до Варшави. Там його віддали в науку до якогось покоєвого маляра, який, розгледівши в юнакові великий талант, порадив панові віддати його відомому митцю Францу Лямпі молодшому.

У 1830 році у Варшаві вибухнуло повстання, що змусило Енгельгардта покинути її разом із своєю челяддю і виїхати до Петербурга. Вісімнадцятий рік свого життя поет зустрів уже в непривітній, вологій, закутій в граніт і оповитій туманами північній столиці Російської імперії. Спогади про Вільно й Варшаву, про малярські студії видавалися далеким сном. Тараса уже ні на хвилину не полишає бажання навчитися «божественного мистецтва». Він ублагав пана віддати його на чотири роки живописцю В. Ширяєву для подальшого навчання.

У 1836 році термін контракту закінчився, але Шевченко залишився в художника вже як найманий робітник-підмайстер. Коли настав сезон білих ночей, уриваючи години від сну, заходив Тарас у літній сад і змальовував там скульптури. Це був період надзвичайного творчого піднесення митця. Саме в цей час він робить і перші поетичні спроби — з’являється балада «Причинна».

У квітні 1840 року з’являється друком «Кобзар», що став переломною віхою не тільки в творчому житті поета, а й у житті всього українського народу. Журнали та газети Петербурга одностайно відзначили високий талант, неповторну емоційну інтонацію, образність, народний колорит, щирість і самобутність видання.

Цей час стає періодом справжнього розквіту геніального митця. З особливим натхненням він малює, пише вірші, багато подорожує.

Наприкінці квітня 1846 року він повертається до Києва, де знайомиться з М. Костомаровим, одним з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, бере участь у його засіданнях.

Взимку 1847 року здійснює тривалу подорож на Чернігівщину. У березні цього ж року видається таємне розпорядження про арешт Шевченка. 30 травня йому оголосили вирок про заслання в Окремий Оренбурзький корпус солдатом «под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать».

З Оренбурга поета відправляють в Орську фортецю. Та попри суворий нагляд і заборону, Шевченко намалював автопортрет і написав низку поетичних творів для захалявних книжечок. У квітні 1850 року за порушення указу про заборону писати й малювати Шевченка заарештовують і відправляють на півострів Мангишлак.

З 1853 року, коли комендантом Новопетровського укріплення став майор І. Усков, який із розумінням і співчуттям ставився до поета, умови його життя трохи пом’якшилися і полегшали.

Шевченко Тарас Григорович

1857 року його було звільнено з заслання. Тарас Григорович вирушає до Нижнього Новгорода, де дізнається про нову заборону — на право в’їзду до Москви та Петербурга. Щоправда, менше ніж через рік заборону було знято.

Влітку 1859 року поет знову вирушає на батьківщину, зустрічається з друзями, ріднею. 15 липня, поблизу Прохорівки, Шевченка заарештовують і відправляють спочатку до Черкас, потім у Мошни, а 30 липня — в Київ. Звідти, через Москву, він повертається у Петербург.

Улітку 1860 року знайомиться з Ликерою Полусмаковою, жінкою, яку, як йому здається, шукав усе життя. Та побудувати сімейне щастя йому так і не судилося. З осені починає різко занепадати здоров’я поета. Та навіть хворим продовжує він малювати, писати вірші, листуватися.

9 березня поет ще одержав вітальні телеграми з нагоди дня народження, а наступного дня, о 5 годині 30 хвилин ранку його вже не стало. Через 3 дні відбувся похорон Тараса Григоровича Шевченка на Смоленському кладовищі Петербурга, а за кілька місяців його було перепоховано в Україні, у Каневі, на Чернечій горі.

Смерть Шевченка в розквіті творчих сил була величезною втратою для письменства і визвольного руху. Та його поезія жила, діяла, поширювалася в списках і російських та закордонних виданнях. Шевченко, ім’я якого стоїть в одному ряду з іменами Пушкіна, Лєрмонтова, Байрона, Міцкевича, підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.

Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ’яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез із живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.

вгору